»Невгамовні» — рубіжанські волонтери (частина перша)

Всі знають відомий вислів «Треба годувати та підтримувати свою армію, щоб не годувати чужу».

Всі ми переконалися в справедливості цих слів, як то кажуть на власному, сумному досвіді.  Але сьогодні ситуація кардинально змінилася. Україна має армію, яка захищає нашу країну від московської навали.

Сьогодні поговоримо про нашу власну українську армію, про волонтерів.  Варто зазначити, що у своїй програмній діяльності, у тематиці передач ми не перший раз розповідаємо про українських захисників.

Ми дійсно вважаємо своєю громадянською позицією доводити – це наша армія, ми підтримуємо Збройні Сили України, ми сподіваємося на них, ми віримо їм.

Під час підготовки цієї публікації  ми зустрілися з  рубіжанськими жінками-волонтерами та з учасниками бойових дій на Донбасі.

Сьогодні на передньому краї  разом з представниками інших регіонів – честь, свободу та територіальну цілісність України боронять мешканці Луганщини. І ми повинні пам’ятати кожного, хто загинув на цій клятій війни. У числі загиблих – наші земляки, які були призвані з Луганської області.

06 грудня  в День  Збройних Сил України на будівлі Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №2  відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь загиблого бійця ВСУ Ігоря Петрова, який навчався в цій школі.

В урочистому заході, на якому були присутні школярі цієї та інших шкіл міста, взяли участь представники місцевої влади і громадськості,   ветерани АТО  міста Рубіжне…

Віктор Іванович Єфіменко – капітан Державної прикордонної служби, учасник бойових дій, оперативний резерв першої групи. 

Зараз працює викладачем Рубіжанського індустріально-педагогічного технікуму. Ми поговорили і про молодих хлопців, які гинуть на війні, і про українську армію, і про воєнний стан.

За словами Віктора Івановича Єфіменка, зараз відбуваються лише короткострокові навчальні збори оперативного резерву першої черги, це солдати та офіцери запасу, які вже мають бойовий досвід.

Багатьом відома ситуація: автомобіль, який роками стояв у гаражі без діла, різко знадобився родині. Та виявилося, що акумулятор розряджений, колеса спущені, кузов прогнив, гальма не працюють.

Тобто про те, що транспортний засіб перебуває не в робочому стані, дізнаєшся саме тоді, коли він так потрібен.

Приблизно те саме відбулося з українською армією. Коли прийшла біда,  всі ми зрозуміли: давати відсіч окупанту фактично немає чим. І це розуміння коштувало нам Криму та частини Донбасу.

Сергій Петров – звичайний рубіжанський мешканець, принаймні так він себе називає. Але я знаю, що це людина з активною громадянською позицією, справжній щирий патріот України.

По словам нашого співрозмовника,  ці два свята тісно переплетені між собою, бо саме  волонтери та громадські активісти врятували у 2014 році і армію, і країну.

Сергій Петров зауважив, що серед тих, хто допомагає української армії чимало рубіжан.

Це ті хто плете сітки - групи «Рубіжанські павучки» та «Невгамовні», і підприємці, і пенсіонери,  і молодь – люди різних цивільних професій, соціального стану та віку. Не оминули ми також тему воєнного стану. 

Ось така вийшла розмова, послухайте.

Людмила Василівна Артемчук за фахом інженер-хімік все життя працювала на хімічних виробництвах, в останні роки на рубіжанському об’єднанні «Барвник» («Краситель»). Зараз вона на пенсії та допомагає виховувати онуків.

Як, і для кожної людини, ця війна внесла свої корективи в її життя.

Але війна не змінила її громадянську патріотичну позицію.

З весни 2014 року, разом з іншими волонтерами, Людмила Василівна, як могла, допомагала українській армії. З 2015 року вона займається плетінням маскувальних сіток.

Разом з донькою та зятем вони заснували групу по плетінню сіток.

Сьогодні рубіжанські волонтери, які взяли собі назву  «Невгамовні», плетуть маскувальні сітки великих розмірів – вісім на десять метрів та передають їх на фронт.

Цікава деталь – до справи долучився чоловік Людмили Василівни -  68-річний інженер-механік на пенсії Віктор Олександрович.

Він придумав та реалізував власний раціоналізаторський винахід для нарізання матеріалів для плетіння маскувальних сіток. Не оминули ми також тему – «Не важко бути патріотом у Києві, чи у Львові, і як це бути українським патріотом на Донбасі?».

Під час спілкування говорили про те, що раніше, до війни, ми, як то кажуть, «на автоматі» бажали  «мирного неба».

Сьогодні слова набули нових значень і ми робимо це усвідомлюючи що таке війна, що таке країна-агресор Росія.

І сьогодні нам дуже необхідна  віра у нашу перемогу. Перемогу не на умовах капітуляції, до якої нас закликають деякі політикани, в тому числі і всередині країни, а мир на умовах перемоги.

І Збройні Сили України є  надійним гарантом нашої майбутньої перемоги. Про все це ми говорили Людмилою Василівною Артемчук.

***
Не секрет, що за роки війни ми побудували нову Українську армію. Побудували всі ми – і держава, і волонтери, але на сам перед – самі армійці – наші герої, наші захисники. І слава Богу, що більшість населення розуміє: «Треба годувати та підтримувати свою армію, щоб не годувати чужу».

І користуючись нагодою, що нас слухають і військові і мешканці Луганська, хочу ще раз звернутися з великою подякою до всіх українських  армійців: «Луганщина щиро дякує всім вам!».

На вас, шановні воїни, сподіваються, вас чекають і ті наші слухачі, які знаходяться в окупованій зоні.

Як не було б важко, треба вірити, треба чекати.

Підготував  Володимир Сидоренко, Паралель-медіа

Публікація підготовлена Інтернет-виданням «Паралель-медіа» в рамках проекту ГО «Східноукраїнський центр розвитку місцевої демократії» «Посилення правової спроможності жінок у Луганській області», що реалізується за підтримки Міжнародного благодійного фонду «Український жіночий фонд».