Як вберегти пам'ять про Голодомор?

День пам’яті жертв голодомо́рів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.

Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні.

Сьогодні продовжуємо говорити саме про цю тему.

Читайте також Рубіжне – острівець порятунку в океані голоду та жахіття

Голодомор був не просто жахливим збігом обставин – поганим врожаєм, зими та недолугості більшовицького керівництва.

За визначенням Інституту національної пам’яті голодомор – акт геноциду (винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними мотивами) українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932-1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, де переважну більшість населення становили українці.

Яка причина? Мета – придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл та цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресії щодо незгодних тоталітарна система створила для українців життєві умови, розраховані на їхнє фізичне знищення.

Механізм, який призвів до Голодомору, був приведений у дію із Москви тодішніми лідерами комуністичної партії.

У січні 1928 року режим запровадив насильницькі хлібозаготівлі. У селян держава примусово забирала більшу частину або й все вирощене зерно за значно заниженими цінами. Одночасно розпочалась «ліквідація» найзаможніших господарств. У 1930 році колективізація викликає масові протести і повстання.

Улітку 1932 року через наростання спротиву Й.Сталін із оточенням приймає рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб шляхом винищення частини населення не “втратити Україну”.

У Старобільській газеті тих часів «Степова комуна» з номера в номер друкувалися матеріали, які відображали стан хлібоздачі. Хто завдання не виконував, зазнав різних покарань: розкуркулення, насильницького вигнання з рідної оселі, виселення разом із сім’єю у північні райони.

З публікації Старобільської газети "Степова комуна" 3 січня 1933 р. «Шкідників колгоспного господарства - до розстрілу»

Керівництво колгоспу ім. Буденого Покрівської сільради, на чолі голови управи Шерстюк Іван, син колишнього торговця, члена управи він же зав. скотарством Шерстюк Іван Данилович, член управи Спиредоненко Михайло, комірник колгоспу, Дисятничен-ко, члена управи - скарбник Черкасова Ничипера, член управи-зав.птахофермою Колісниченкова провадили в артілі шкідницьку куркульську роботу по розвалу колгоспу, розбазарюючи майно та хліб і чинили шалений опір виконанню плану хлібозаготівель.

Розглядаючи цю справу суд встановив, що в час їхнього "керівництва" останні провадили відверту шкідницьку роботу спрямовану на зрив хлібозаготівлі.

Унаслідок їхнього куркульського керування господарством колгоспу, трудова дисципліна була доведена майже нанівець, у наслідок чого план весняної сівби недосіяно на 120 гектар.

Прополочна кампанія була проведена погано, у наслідок чого врожай у колгоспі дав зниження аж до 80 клгр. з гектара. Збирання врожаю провадилось з шкідницькою метою, що призвело до втрат 20 відсотків валового збору.

Хліб в колгоспі майже беззаборонно розкрадався, боротьби з розкрадання хліба не провадилось, а навпаки потурали розкраданню. Крадений хліб продавався на базарі. Хліб розбазарювався, видавався безконтрольно.

…Обласний суд, врахувавши соціальну небезпеку вчиненого злочину кожним окремим звинуваченим та соціальної небезпеки кожного окремо злочинця та його стан, згідно постанови ЦВК та Раднаркому СРСР від 7-го серпня 1932 року про охорону державної власності, засудив: Шерстюка Івана Андрійовича - до розстрілу, Шерстюка Івана Даниловича, Десятниченка Ониська, Спире-доненка Михайла до позбавлення волі в далеких місцевостях союзу терміном на десять років кожного з конфіскацією всього майна, Черкасова Ничипера до примусової праці терміном на один рік, Колеснікову Софію до примусової праці на один рік умовно.

Колгоспники з напруженою увагою вислухали процес судового слідства і вироку суду схвалили…// Степова комуна. - 1933. - 3 січня. 

З публікації Старобільської газети "Степова комуна" 16 січня 1933 р. «Добровільно повертаю накрадений хліб»

Я, колгоспниця артілі ім. Петровського Шпотинської сільради Шпота Христя Іванівна, під час збиральної кампанії, косовиці та молотьби, через свою малосвідомість та неосвіченість, з своїм чоловіком Шпотою Яковом крали в своєму колгоспі хліб.

Хліб в колгоспі ми крали так: обминали колоски і потім носили кишенями додому. Таким чином у двох накрали в колгоспі 3 1/2 пуди.

Зрозумівши те, що я зробила великий проступок перед чесними колгоспниками-ударниками і, що це є тільки з руки куркулю.
я добровільно повертаю накрадений мною хліб колгоспу в рахунок хлібозаготівлі і закликаю наслідувати мого приклада всіх, останніх колгоспників. А таких колгоспників, що крали в колгоспі хліб у нас багато. Христя Шпота // Степова комуна. - 1933. - 16 січня.

Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу.

Внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.

Голодомор 1932-33 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали.

За розпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув’язнення і розстріл   будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій.

Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня…

У виданні «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні, Луганська область» ми знайшли архівні  документи, що пов’язані з подіями Голодомору на Луганщині.

З довідки про хід підготовчих робіт до весняної кампанії по районах Старобільського округу 8 лютого 1933 р.

…Меловской район

Зав.сектором учета РЗО Шермер Николай, член партии, говорил: «Колхозы оставлены без семян, правительство заведомо нереальными планами угробило нас. Коссиор человек слабохарактерный, он согласился с теми планами, которые были преподнесены политбюро. Колхозы не могут засеять той площади, которая намечена планом. Для лошадей корма нет, а дальше еще хуже будет с лошадьми, мы будем сеять сто с лишним дней и результатов с этого ждать нельзя. План хлебозаготовок по последнему постановлению правительства мы не выполним и сельское хозяйство придет к окончательному упадку, кто-то виноват, а терпят колхозники, семян не заготовим и не посеем, а за это всех нас сошлют на Соловки».

Тема Голодомору в Україні 1932–1933 тривалий час не висвітлювалася у науковій літературі не тільки в Україні, але в інших країнах. В СРСР довгий час не визнавали факту Голодомору. У 1986 році поет Іван Драч вперше вжив слово «голодомор» на з’їзді письменників України.

До Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років увійшла інформація про 13 районів Луганської області. Жертвами масового голоду на Луганщині стали 31 560 людей. На початку березня 1933 року в області було зареєстровано 1008 голодуючих сімей.

Українці дізнались правду про Голодомор завдяки спільним зусиллям науковців, політиків, правників, громадських активістів. А як про трагедію розповідати  нинішнім школярам?

Наш співрозмовник - вчитель-новатор, педагог з величезним стажем, вчитель історії і правознавства, старший вчитель Рубіжанської спеціалізованої школи № 7 Тетяна Іванівна Мартинко. 

Окрім цього, Тетяна Іванівна – палкий патріот рідного краю, краєзнавець. Отже, за її плечима велика та кропітка педагогічна робота, пов’язана з історією міста Рубіжне.

Кристина Каліта – учениця 11 класу.

Дар’я Чак - учениця 11 класу.

Анжеліка Дмитрівна Скляр – завідувачка шкільної бібліотеки, рубіжанської школи № 7. 

***

Масовий голод, що охопив у 1932–1933 роках всю територію Української РСР у межах, що існували на той період, став однією з жахливих трагедій ХХ століття. 

Голодомор визнаний геноцидом українського народу у багатьох країнах світу, але Росії серед них нема.

Багато років правда про геноцид українського народу в історії старанно приховувалася.

Але сьогодні наше молоде покоління повинно знати та відверто говорити про цю трагічну подію в Україні.

Ми мусимо пам’ятати про усіх невинно убієнних в часи сталінського злочинного режиму.

Підготував  Володимир Сидоренко, Паралель-медіа